Кримінальна відповідальність за ст. 114-2 та ст. 436-2 КК України
З початком повномасштабної агресії РФ законодавець суттєво посилив кримінальну відповідальність за діяння, що посягають на інформаційну безпеку та національні інтереси України. Особливої практичної актуальності в тому числі набули:
Стаття 114-2 КК України – несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Стаття 436-2 – Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників
Наведені склади злочинів викликають значну кількість дискусій у правозастосовній практиці, особливо щодо доведення умислу, меж свободи слова та оцінки доказів.
Стаття 114-2 КК України: інформація як інструмент шкоди обороноздатності.
Об’єктивна сторона
Вказана стаття передбачає відповідальність за:
- поширення інформації про направлення, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших військових формувань України;
- якщо така інформація не була оприлюднена у відкритих офіційних джерелах;
- в умовах воєнного або надзвичайного стану;
Ключовим є те, що інформація повинна бути конкретною, актуальною та здатною ідентифікувати місцезнаходження чи переміщення військових підрозділів.
Проблематика доказування.
На практиці сторона обвинувачення часто:
- не доводить, що інформація дійсно НЕ була у відкритому доступі;
- не встановлюють причинно-наслідковий зв’язок між поширенням інформації та реальною загрозою обороноздатності;
- формально підходять до встановлення умислу.
Позиція сторони захисту повинна акцентувати увагу на:
- Відсутності прямого умислу (особа могла не усвідомлювати характер інформації).
- Відкритому джерелі інформації (публікації офіційних органів, ЗМІ).
- Відсутності конкретизації локації (загальні формулювання не утворюють складу злочину).
- Недопустимості доказів, отриманих із порушенням процесуального порядку (незаконні НСРД, огляд телефону без ухвали суду тощо).
Важливо пам’ятати, що сама по собі публікація фото чи відео не є автоматично злочином — вирішальним є їх зміст і контекст.
Стаття 436-2 КК України: межі свободи слова та криміналізація пропаганди
Об’єктивна сторона
Стаття 436-2 передбачає відповідальність за:
- виправдовування або визнання правомірною збройної агресії РФ проти України;
- глорифікацію осіб, які здійснювали таку агресію;
- заперечення факту агресії.
Обов’язковим елементом є публічність висловлювань.
Особливої уваги заслуговує питання розмежування:
- злочину,
- оціночного судження,
- свободи слова, гарантованої Конституцією України та статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.
Кримінальна відповідальність можлива лише за наявності:
- чітко вираженої позиції щодо виправдовування агресії;
- спрямованості на формування позитивного ставлення до агресії;
- умислу.
Не можуть визнаватися злочином:
- емоційні або некоректні висловлювання без чіткої підтримки агресії;
- цитування інших осіб без схвалення;
- наукова чи історична дискусія.
Суб’єктивна сторона: ключ до виправдання
В обох складах злочину визначальним є прямий умисел.
Стратегія захисту повинна ґрунтуватися на:
- доведенні відсутності усвідомлення протиправності;
- відсутності мети завдати шкоди державним інтересам;
- аналізі лінгвістичних експертиз;
- спростуванні висновків експертів через альтернативні наукові підходи.
Кожна справа потребує індивідуального підходу та глибокого аналізу доказової бази.
В умовах воєнного часу баланс між захистом держави та правами людини є надзвичайно крихким. Завдання адвоката — не лише захищати конкретну особу, але й забезпечувати дотримання принципу верховенства права.
